Новини
Різдво Христове у Провінційному домі у Львові
Очікування Різдва – це завжди очікування чуда, чогось надзвичайного, теплого, радісного…Спільні справи єднають людей, преподобна Мати Йосафата говорила, що спільне проводження часу згуртовує сестер і сприяє розвитку однієї з найважливіших чеснот Сестер Служебниць - сестриної любові.
Перетривавши піст, напередодні Святвечора, сестри Провінційного дому у Львові зібралися на спільне ліплення вушок. Як це звичайно буває, починалася справа з двох сестер, та не минуло і 20 хвилин, як їх назбиралося більше. При праці сестри згадували різні різдвяні звичаї зі своїх родин, а також кумедні історії, які трапилися з ними на Різдво. У кухні витав радісний сміх сестер і надавав роботі характеру радше відпочинку – так вже було весело. З появою нашого монастирського регента – с. Еммануїли Харишин, сестри почали колядувати під її проводом. Було зауважено, що під супровід колядок вушка ліпляться швидше. У цій атмосфері радості і родинного затишку мимоволі зауважуєш Воплочення Божого Сина, воно тоді стає таким живим…
У Надвечір’я Різдва Христового, помолившись Велике Повечір’я, сестри приступили до святкової трапези. Спочатку с. Андрея Якимець, настоятелька дому, зачитала Різдвяне привітання Генеральної Настоятельки – с. Терези Слоти. С. Боніфатія Дяків також привітала сестер зі святом, бажаючи, щоб світло Вифлеємської зорі освітлювало шлях кожної сестри, а Христос був завжди на першому місці у їхньому житті і служінні. За давнім українським звичаєм с. Боніфатія поділилася з кожною сестрою різдвяною просфорою і особистими побажаннями. Опісля сестри прийнялися куштувати смачну Святу Вечерю, співаючи при цьому колядки. Звичайно, у цей казковий вечір радість наповнювала кожне серце, а висловлювалася у дзвінкій коляді, яка тривала майже до пізньої ночі. Вночі сестри співали Утреню і Різдвяну Літургію на парафії Покрови Пресвятої Богородиці. У сам день Різдва сестри завжди святкують подвійно, тому що с. Еммануїла Харишин святкує свої іменини. За святковим сніданком сестра поділилася історією свого покликання, а також імені. Це свідчення наповнило моє серце трепетом і вдячністю Богові, що Він такими дивними дорогами і способами кличе своїх дітей.
Цікавим є факт, що ті, які прийшли поклонитися Христові, не прийшли по осібно, а маленькою групою, спочатку пастухи, потім царі… Чи не є це свідченням того, що Христос об’являється нам у спільноті? Він народжується, коли люди перебувають разом. Ісус приходить , щоб об’єднати, подарувати правдиву радість і мир, які не може дати цей світ, лише Він. Народження Спасителя – це свідчення Його Присутності у історії кожної людини і Його бажання народитися у кожному серці. Наш Спаситель лише для цього сходить з небес, щоб знайти Собі інше небо – людське серце (св. Тереза від Дитятка Ісус). Даймо Йому оселю у своєму серці, без турботи про його недосконалість, Господь про все подбає.
с. Магдалина Шульгіна, СНДМ
